День української писемності та мови

День української

писемності та мови

      Українська мова й писемність – це здобуток культури і духовної діяльності українського народу. В ній і мудрість віків, і пам’ять народу, і щирість душі. Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік.

      Стаття 10 Конституції України наголошує: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України…”.

      9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Свято встановлено в 1997 році, коли Президент України на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 “Про День української писемності та мови”.

      За православним календарем – це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з Преподобного Нестора-Літописця і починається писемна українська мова.

      Він був книжником з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом. Автор двох відомих творів – “Житіє Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”, складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст.

Найвизначнішою працею Нестора-Літописця є “Повість врем’яних літ” – літописне зведення, складене у Києві на початку ХІІ ст. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця ХІ ст. до 1113 року.

      Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць Преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. “Повість врем’яних літ” була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому Преподобного Нестора-Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

       Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито “вторинність” української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими реквізитами лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VІ–ІХ ст. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ–ХІV ст. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х–ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV–ХV ст.), слов’янської, староукраїнської, церковнослов’янської (ХІV–ХV ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ–ХІХ ст. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником – Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.

       Для українського народу рідна мова – це історія, сучасність і майбуття. Шанувати, вивчати українську мову святий обов’язок кожного, хто народився і живе в Україні!